ПОРОЗЧИНЯ́ТИ 1

ПОРОЗЧИНЯ́ТИ 1, я́ю, я́єш, док., перех. Відчинити все або багато чого-небудь; повідчиняти. — Порозчиняю ворітечка, буду вас ждати, в вікна виглядати. Приходьте ж, дівчаточка!.. (Н.-Лев., І, 1956, 97); — Так він вас і прийме, командуючий. Усі двері порозчиняє перед вами, — сказав Славко (Кучер, Чорноморці, 1956, 75). ПОРОЗЧИНЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, док., перех. 1. Розчинити в рідині які-небудь речовини; зробити багато розчинів. 2. Учинити тісто (про багатьох). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 281.